З причин неймовірних глобалізаційних процесів, які зʼявилися після стрімкого ісламського завоювання і створення супердержави – Халіфату, яка обʼєднувала величезні території і різноманітні народи, почалися активні процеси вивчення та впровадження в сільське господарство нових технологій та виведення нових аграрних культур в тих регіонах, які раніше про них не знали. Успіхи у сільському господарстві були настільки значними, що вчені говорять про цілу аграрну революцію.

Завойовуючи нові території, мусульмани зустрічали культури, які раніше були невідомі їм. Також і всюдисущі мусульманські купці привозили зі своїх поїздок екзотичні рослини, насіння та спеції. Якість життя покращилася завдяки появі артишоків, шпинату, баклажанів, моркви, цукрової тростини та інших екзотичних культур. Овочі були доступні цілий рік, що позбавляло необхідності сушити їх на зиму. Цитрусові та оливкові плантації стали звичайним явищем: навколо кожного міста з’явилися сади, де вирощували овочі та фрукти на продаж. Якщо раніше для створення тканин використовувалися, головним чином, льон та шерсть, то розвиток сільського господарства сприяв швидкому поширенню шовку та бавовни.

Багато цінних культур, таких як цукрова тростина, банани і бавовна, потребували великої кількості води, принаймні, в сезон мусонів. Отже, для їхнього обробітку потрібна була розвинена система штучного зрошення. Розуміючи це, влада фінансувала будівництво великої мережі іригаційних каналів. Щоб гарантувати постійний потік води усередині системи, були потрібні водопідйомні пристрої. Таким пристроєм стала норія, яка була покладена в основу складних іригаційних систем – так зване підливне водяне колесо. Правильний розрахунок рівнів, необхідний для штучного зрошення, забезпечувався розвитком математики і уможливив точне вимірювання висоти.

Мусульмани не витрачали час на хаотичні сільськогосподарські досліди, а досягли максимального результату, навчившись визначати відповідні ґрунти та оволодівши технікою селекції рослин та дерев. Письмові праці та усні перекази древніх народів перекладалися і записувалися, отже, у всіх великих містах бібліотеки були повні наукових праць із сільського господарства, зокрема енциклопедій.

Серед них можна відзначити такі як “Кітаб набат” Абу Ханіфи аль-Дінаварі, “Аль-філаха набатія” Ібн Вахшії (IX століття), “Кітаб ас-сайдану” аль-Біруні (973-1048), “Кітаб ан-набат” Ібн Баджі, «Словник назв лік, сировини для лік та їжі» Ібн Байтара (1197-1248) інші.

Землероби також користувалися досягненнями астрономії, завдяки яким вимір часу і початку пір року і навіть прогноз погоди ставали точнішими та надійнішими. Складалися сільськогосподарські календарі, в яких містилася інформація про те, коли садити ту чи іншу культуру, коли прищеплювати дерева, коли та чим удобрювати свої посіви та коли збирати врожай.
Мусульмани здійснили революційні соціальні перетворення, змінивши право власності землі. Будь-яка людина мала право купувати, продавати, закладати, успадковувати землю та обробляти її. Крім того, кожна важлива угода передбачала підписання контракту, копії якого зберігалися у кожної сторони. Іншим важливим принципом, що стимулював розвиток сільського господарства полягав у тому, що, хто фізично обробляв землю, той мав право отримувати розумну частку плодів своєї праці, тобто врожаю.

Тваринництво мало першорядне значення як через м’ясо, так і через гній, який використовувався як добриво. Прекрасна якість вовни Магріба незабаром стала відома всьому світу. Селекційне розведення з використанням тварин з різних частин відомого світу призвело до значного поліпшення поголів’я коней і забезпечило найкращими в’ючними верблюдами каравани, що ходили в Сахару.
Таким чином, протягом всього століття після мусульманських завоювань ландшафт регіонів, що знаходяться під ісламським управлінням, змінився настільки радикально, що говорять про арабську аграрну революцію. Елементи успіху цієї революції можна підсумовувати так:

а) розширення площі експлуатованих земель з допомогою зрошення;
б) швидке використання удосконалених методів ведення сільського господарства, заснованих на збиранні та зіставленні аграрного досвіду всього відомого на той час світу;
в) стимули, засновані на двох принципах: визнання приватної власності та винагорода селян пропорційно їх зусиллям та частці врожаю;
г) передові наукові методи, що дозволили таким людям, як Ібн Байтар, кинути виклик стихіям, вирощуючи рослини за тисячі кілометрів від місць їхнього споконвічного проживання;

д)пристосування та акліматизація нових культур, порід худоби у районах, де вони були раніше невідомі.