Сучасний башкирський етнос, що налічує понад 1.5 млн осіб, має тисячолітню історію і складний етногенез.

Цей відомий у давнину народ, незважаючи на свій головний ареал проживання в Приураллі та Поволжі, також представлений башкирами на території сучасної України.

Ще в давнину Україна як країна транзитного коридору з Азії до Європи приваблювала кочівників з Азії: скіфи, сармати, кіммерійці, гуни, половці, монголи та інші.

У 9 столітті причорноморські степи заселили племена печенігів та башкир. По суті, це було союзне об’єднання племен, яке створило серйозну державу в Східній Європі в 10 і 11 століттях – Печенігія.

Цікавим є також спогад Абу Хаміда Аль-Гарнаті, мандрівника з Андалусії у 12 столітті, який відвідав Київ у ті часи та описав там існування великої мусульманської громади: «І прибув я до міста слов’ян, яке називають місто Куйав (Київ). А в ньому тисячі „магрибінців“, на вигляд тюрків, що говорять тюркською мовою і стріли мечущих, як тюрки. І відомі вони у цій країні під ім’ям біджнак. І зустрів я людину з багдадців, яку звуть Карім ібн Файруз ал-Джаухарі, він був одружений з [дочкою] одного з цих мусульман. Я влаштував цим мусульманам п’ятничне моління і навчив їх хутбі, а вони не знали п’ятничної молитви».

У цьому цікавому спогаді мандрівника згадується важливий етнонім «біжнаки», що в арабській транслітерації означає по суті те саме, що й «печеніги». У VIII столітті під стародавніми башкирами розумілися тюркські племена, які були дуже близькими до печенігів і мали центральноазіатське походження, у складі яких також були присутні і монголи.

На думку українського історика Олександра Степанченка, який описує також історію мусульман за часів Київської Русі у книзі «Ісламська цивілізація в Україні», описані у спогадах Абу Хаміда аль-Гарнаті були ніхто інші, як башкири, бо саме вони були тими, хто раніше за інших з кочових. племен Північного Причорномор’я прийняли Іслам.

З X століття серед башкир поширюється іслам. Секретар посольства аббасидського халіфа аль-Муктадіра до волзьких булгар Ібн Фадлан у 921 рік писав, що у складі посольства був один башкир мусульманського віросповідання.
Печеніги ж лише частково прийняли Іслам і лише з початку 11 століття, частина ж з них сповідувала християнське несторіанство, а частина залишалася язичниками.

Такий короткий опис дозволяє зробити висновок, що в ті далекі часи вже існували представники башкирського етносу на території сучасної України.

Наступною історичною згадкою башкирів на території України можна вважати часи царювання цариці Катерини ІІ. Для опису цієї епохи та інших аспектів історії башкир України нижче наводиться уривок з інтерв’ю Мінефарзан Олійникової, керівниці башкирського культурного центру «Курултай»(м.Харків), яке вона дала газеті «Час»:

— Як давно, на вашу думку, з’явилися на Слобожанщині перші представники вашого народу?

— За часів російської імператриці Катерини ІІ (панувала в 1762–1796 рр. — Ред.) башкири були її найвірнішими воїнами. Наскільки я знаю, якраз за Катерини ІІ (а може, й раніше) фортеця, якою тоді був Харків, охороняла башкирська кіннота. Їм дозволялося приїжджати сім’ями, мешкали вони на вулицях Чеботарській та Ярославській. Башкири мали медресе (мусульманський релігійно-просвітницький та навчальний заклад), зараз на цьому місці — Соборна мечеть на вул. Ярославській.

— Чи є на карті Харкова та регіону загалом топоніми, пов’язані з вашим етносом? Вам відомо їхнє походження?
— У Харкові є вулиця Башкирська.
Крім того, в Чугуївському районі, одразу за Чугуєвом, є село Клугіно-Башкирівка, засноване ще 1693 року. За найбільш вірогідною версією, назва пов’язана з тим, що тут свого часу квартирували кінні військові частини, зокрема башкирські, а потім калмицькі.

Також у своїх численних публікаціях про розквартування башкирської кінноти на Харківщині пише відомий український сходознавець Денис Брильов.

У книзі Д. І. Багалея та Д. П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування» можна знайти згадку, що мусульманська громада міста 1866 року налічувала 38, а 1897 року — вже 760 татар. Таке зростання пов’язували із розквартуванням у Харкові татаро-башкирського кінного загону під час російсько-турецької війни.

За даними «Харківського календаря» за 1897 рік, мусульман у губернії було 1067 осіб (959 чоловіків та 108 жінок), причому 220 чоловіків та 30 жінок із них проживали у Харкові. А от у повітовому місті Суми мусульман налічувалося 500 осіб, причому всі були чоловіки.

За даними некропаліста Юрія Каменєва, ще 1828 року міська дума, відкриваючи Іоанно-Усікновенський цвинтар у Харкові, виділила на ньому «магометанський» ділянку.

З усього вищевикладеного ми можемо зробити висновок, що вже у першій половині 19 століття башкири представлені як осілі мешканці Харківщини.

Наступним регіоном, де з’явилися башкири був Донбас, у другій половині 19 століття саме цей регіон через великі поклади вугільної та залізної руди на багато років став центром промисловості та індустрії України.
Із самого початку вихідці з Поволжя, а саме татари та башкири почали активно приїжджати на Донбас. Там почали формуватись уже місцеві громади.

Більшість башкирів переселилися в Україну в період трудової міграції за часів СРСР.

На жаль, мало залишилося відомостей культурного, соціального та релігійного життя тих часів. Але з упевненістю можна сказати, що башкири були серед перших робітників донецького басейну, доказ тому всесоюзний перепис населення 1989 року: 1989 року башкир в УРСР було 7,4 тис. людей, з них 1118 осіб мешкали на Донеччині.

Проблема тут полягає в тому, що найчастіше в еміграції татарський та башкирський етноси, будучи спорідненими, зливаються в один етнос, а саме башкири асимілюються та вливаються у татарський етнос. І найчастіше при переписі башкири зараховують себе до татар або через нерозуміння цієї етнічної різниці органи обліку їх зараховують до одного етносу.

Станом на 2001 рік (коли проводився останній всеукраїнський перепис населення) – 4,2 тис. людей (0,008% населення України) позначили себе як башкири.