Історія ісламу в будь-якому регіоні – від Персії до Пенджабу, від Суматри до Сахеля – унікальна, у кожному з них є свої герої та видатні особи, які самовіддано працювали задля поширення вчення останнього Пророка (мир йому і благословення Аллага). Це стосується й йоруба – африканського народу чисельністю в 25 мільйонів.

Йорубаленд, що розкинувся на південному заході сучасної Нігерії та сході сучасного Беніну, є краєм тропічних лісів та мальовничого узбережжя, яке з давніх часів було заселене народом йоруба. Розповсюдження ісламу в регіоні відбулося завдяки безстрашним малійським торговцям – вихідцям з великої та багатої імперії Малі, розташованої далеко на північному заході. Як і багато мусульманських купців упродовж усієї історії, ці торговці органічно поєднували комерцію з да’ва(ісламським закликом). Завдяки цьому іслам став відомий мовою йоруба як «есін імалі» («малійська релігія»).

У 1550 році шейх Мухаммед ан-Нуфаві заснував першу мечеть в Ойо-Ілі, столиці імперії йоруба Ойо. У 1700 році неподалік Ілоріна, міста йоруба на території сучасної Нігерії, була заснована мусульманська громада, відома як Окесуна («пагорб Сунни» мовою йоруба). Протягом наступного століття десятки шейхів і благочестивих торговців, як місцевих, так і іноземців, несли послання ісламу Йорубалендом, непомітно вплітаючи віру в тканину суспільства йоруба в кожному великому місті. До 1775 року п’ятничні молитви проводилися в Лагосі, який з того часу розрісся і став найбільшим містом Африки.

Однак у міру того, як популярність ісламу зростала, і люди почали сумніватися в міфах і традиційних культах, язичницькі правителі та жерці йоруба почали придушувати цю релігію, заганяючи мусульман у гетто, публічно принижуючи їх та обмежуючи відправлення їхньої віри.

Змінити ситуацію вдалося шейху Саліху ібн Джанта (пом. у 1820 році), який отримав популярність як Шеху Алім. Він був вихідцем із Сокото – серця руху ісламського відродження, очолюваного Османом дан Фодіо. Шеху Алім оселився в Ойо-Ілі, щоб проповідувати іслам, і багато хто прийняв його послання. Зіткнувшись із протидією та утисками з боку місцевих лідерів традиційних культів йоруба, шейх вирішив діяти так, як вчинили мухаджири, емігрувавши з Мекки, щоб заснувати ісламську громаду в Медіні. Разом зі своїми послідовниками він вирушив до сусіднього міста, відомого як Ілорин. Знайшовши союзників серед місцевої знаті і заручившись підтримкою Османа дан Фодіо, Саліх ібн Джанта досяг незалежності Ілоріна і заснував тут ісламську державу, одним із правителів якої він і став.

Ісламська революція в Ілорині загрожувала язичницьким правителям по всьому Йорубаленду, спонукавши їх посилити утиски мусульман на своїй території у наступні десятиліття. Під час правління Башоруна Олуйоле (1836-1850) іслам зазнав жорстокого придушення в Ібадані, провідному місті антиілоринської коаліції. Усі мечеті тут було знесено. Багато мусульман бігли до Ілорину, а також до другої мусульманської держави йоруба, заснованої в цей період, королівства Адо-Екіті, яким правив король Алі Атевогбойе (1836-1886). Він перетворив своє королівство на притулок для мусульманських біженців, які рятувалися від релігійних переслідувань.

До 1850-х років антиісламські забобони в Йорубаленді значною мірою вщухли, хоча вони періодично поверталися й після. По всьому регіону знову були збудовані мечеті, навіть в Ібадані, і дедалі більше йоруба приймали іслам. Згодом, можливо, весь цей народ став би мусульманським, як і хауса, малійці і безліч етнічних груп до них, але цьому не судилося збутися. У наступні десятиліття весь Йорубаленд, навіть Ілорін, потрапив під владу британського імперіалізму і об’єднався з іншими завойованими територіями в колонію Нігерія. Сюди прибули численні християнські місіонери, завдяки чому серед йоруба поширилося християнство. Мусульманам було заборонено практикувати ісламські закони, але вони не припиняли боротися за справу ісламу, продовжували будувати мечеті, вчити, проповідувати та шукати порятунку, про що свідчать приклади виняткових історичних постатей.

Серед них був Мухаммад Шітта-Бей (пом. 1895 року), бізнесмен і філантроп, який народився в Сьєрра-Леоні. Він фінансував діяльність з поширення ісламу в Західній Африці та будівництво мечеті Шітта-Бей у Лагосі, на відкритті якої в 1894 був присутній англійський новонавернений мусульманин Абдулла Квілліам (пом. в 1932). Іншим поборником ісламу в Йорубаленді був король Амоду Адевумі Агунсойє I (правив у 1910-1937), колишній раб-мусульманин з Лагосу, який зійшов на трон міста-держави Адо-Екіті та перетворив його на притулок для мусульман йоруба.

Місцеві улеми йоруба також із покоління в покоління докладали зусиль на шляху поширення ісламу. Шейх Адам Абдулла аль-Ілорі заснував першу в Йорубаленді арабську друкарню та арабську школу в Лагосі у 1952 році. Він також написав докладну історію ісламу серед йорубу.

Оскільки серед язичників-йоруба зберігалася сильна опозиція мусульманам, тут були й свої мученики, такі як Альфа Бісірію Апалара (пом. 1953). У молодості він був залучений до організованої злочинності, яка у Нігерії, у свою чергу, часто пов’язана з окультними практиками, язичницькими ритуалами та таємними культами. В результаті цього молодик потрапив до в’язниці 1945 року. Тут на нього зійшло релігійне осяяння, і він присвятив своє життя проповіді ісламу та знищенню окультних банд, які тероризували Лагос. Це призвело до появи в нього численних ворогів серед язичників, і він був убитий ними, скуштувавши мученицьку смерть за свою віру і ставши джерелом натхнення для своїх одновірців.

Десятиліття після нього через інший мусульманський лідер йоруба – шейх Сафван Ібікунле Белло Акодо (пом. 2003), так само пав мученицькою смертю на шляху віри через проповідь єдинобожжя. Уродженець міста Епе, неподалік Лагоса, він боровся за участю мусульман йоруба з язичницькими культовими практиками, такими як культ Оро та маскаради егунгун. Група язичників напала на нього на вулиці з мечами, стявши йому голову та вирізавши серце.

Історія ісламу в Йорубаленді була боротьбою проти пригнічення, невігластва і насамперед невіри. Від ранніх проповідників і улемів до державних діячів, філантропів і навіть рабів, мусульмани йоруба зробили свій внесок у той строкатий гобелен, яким є мусульманська умма. Їхня місія триває і сьогодні.