З другої половини ІІ століття хіджри(мусульманське літочислення) в ісламському світі почали розвиватися науки і почали створюватися численні праці з різних дисциплін.

У тому числі це були роботи, що містять біографічні відомості, які зазвичай розташовані в алфавітному порядку. Перший із таких творів «Табакат ахлі аль-ільм ва аль-джахль» належить Ваасилю ібн Ата (пом. 748-749), який став родоначальником однойменного жанру «табакат». Це були біографічні праці, незліченні приклади яких створювалися і згодом, можна рахувати як «енциклопедії видатних людей» у різних галузях знань, отже, перші енциклопедичні твори в ісламському світі.

Серед факторів, які підготували ґрунт для появи енциклопедій, слід зазначити діяльність з перекладу та вивчення давньогрецьких джерел, починаючи з періоду Омейядів. Познайомившись зі спадщиною античного світу, мусульманські вчені розвинули її, додавши свої спостереження та дослідження та створюючи свої праці, у тому числі енциклопедичного характеру. Одним із перших видатних творів такого роду є 7-томна «Кітаб аль-хайаван» («Книга тварин») Джахіза (пом. 868). Хоча вона присвячена, головним чином представникам фауни, і тому здебільшого є «енциклопедією тварин», у ній наводяться і відомості, що стосуються літератури, історії, культури, а також ісламських наук. Інша робота Джахіза під назвою «аль-Байан ва ат-табйан» містить інформацію майже по всіх галузях літератури.

Хоча мета зібрати всю інформацію докупи хоча б частково і була реалізована в цих двох роботах, чіткіше вона була втілена сучасником Джахіза Ібн Кутайбой (пом. 889). Його «Уйун аль-Ахбар» («Джерела повідомлень») вважається першою в повному розумінні енциклопедією ісламського світу. У ній зібрані всі знання свого часу про арабську мову, літературу, хадиси, ісламське право, історію та мазхаби (школи права). Вона набула широкого поширення в мусульманському світі, ця праця видається навіть зараз.

Після X століття виробництво енциклопедій набуло широкого розмаху. Було написано незліченну кількість праць такого роду. З них такі як табакат, тазкіру, тухфу, манакіб, ансаб представляли біографічні роботи, а лугат, фарханг, муджам, камус, кашшаф і т.п. – словники та покажчики. Створювалися і повноцінні енциклопедії, що містили відомості з усіх наук чи однієї дисципліни. Наприклад, «Кітаб ан-набат» Абу Ханіфи ад-Дінаварі (пом. 895) являє собою 6-томну ботанічну енциклопедію, а «аль-Хаві» ар-Разі включає все, що було на той час відомо в галузі медицини, в тому числі відомості з ассирійських, індійських та грецьких джерел.

Найважливішою працею, написаною в галузі класифікації наук у першій половині X століття, є «Іхcа аль-улюм ва ат-та’ріф бі-агразіха» аль-Фарабі (пом. 950). Ця робота набула поширення як на Сході, так і на Заході, і мала певний вплив на всі енциклопедичні твори, написані в ісламському світі, починаючи з праць Іхван ас-Сафа до книг Ібн Сіни. Її використовували і багато західних мислителів, починаючи з Вінсента з Бове та Роджера Бекона. «Іхcа аль-улюм» була перекладена латинською мовою Герардом Кремонським, отримавши назву «De Scientiis». До нашого часу її видано практично на всіх основних європейських мовах.

Однією з найважливіших робіт у галузі енциклопедії X століття є знаменита робота Ібн ан-Надіма (пом. 995) під назвою «аль-Фіхрист». Хоча за характером вона більше схожа на бібліографію, книга отримала славу великої енциклопедії у загальному розумінні цього слова, оскільки містить цінні відомості про класифікацію та опис усіх наук. Як повідомляє Ібн ан-Надім у передмові, його метою було проіндексувати всі книги, написані до його часу арабською мовою, наводячи відомості про тих, хто їх написав. В «аль-Фіхристі» згадується близько 10 000 праць та 2000 авторів. Таким чином, завдяки йому, інформація про багато книг і вчених дійшла до наших днів, а сам він вважається найважливішим джерелом середньовічної арабсько-ісламської літератури і був перекладений на безліч мов.

Іншою важливою енциклопедичною працею X століття була “Расаїл Іхван ас-Сафа” (“Трактати Іхван ас-Сафа”). Включаючи всі науки того періоду, вона ґрунтувався на певній методології. Від інших енциклопедій її відрізняло те, що вона була створена не одним автором, а групою вчених, тому і отримала назву Іхван ас-Сафа – “Брати чистоти”. Предмет «Расаїла» обширний та охоплює математику, музику, логіку, астрономію, фізичні та природничі науки, а також вивчення природи душі та пов’язані з цим питання етики, одкровення та духовності.

Дослідження з класифікації, опису та критики наук тривали і в XI столітті. Ібн Сіна (пом. 1037) також цікавився цим предметом і присвятив йому свою роботу під назвою «Ар-Рісаля фі аксам аль-улюм аль-аклійя». У нього є ще дві відомі енциклопедичні праці. Першим з них є «аш-Шифа», яка є філософською та науковою енциклопедією, а другою – знаменитий «аль-Канун фі ат-тибб» («Канон лікарської науки»). Роботи Біруні (пом. 1051), такі як «Китаб ат-тахкік», присвячена Індії, та «аль-Асар аль-бакійя ані аль-курун аль-халійя», що містить відомості про соціальну структуру народів минулого, їх релігію, астрономічні знання та календарям, також є відомими енциклопедіями XI століття.

У XII столітті були створені такі релігійні праці енциклопедичного характеру, як «Іх’я улюм ад-дин» Імама Газалі (пом. 1111) та «Кітаб аль-мудхіш» Ібн аль-Джаузі (пом. 1200). Серед енциклопедій, написаних у другій половині цього століття, можна відзначити «Джамі аль-улюм» Фахр ад-Діна ар-Разі (пом. 1210), яка включає відомості з шістдесяти наук. Енциклопедія Якута аль-Хамаві (пом. 1228) під назвою «Муджам аль-булдан», наводячи алфавітний покажчик арабських топонімів, доповнює географічні описи історичними, етнографічними матеріалами, історичними нарисами та звітами про мусульманські завоювання, імена відомостями. Завдяки цьому вона є цінним історичним джерелом, яке використовується навіть сьогодні.

Значні енциклопедії створювалися і в XIII–XIV століттях. Наприклад, «Муфід аль-улюм» Закарії аль-Казвіні (пом. 1283) містить інформацію про такі галузі, як теологія, право, містицизм, історія, політика, психологія, географія, коштовності, медицина та інші. «Аджаїб аль-махлукат» («Чудеса сотвореного і дивовижки речей») цього ж автора також є енциклопедією з історії географії та космографії. Єгипетський історик та державний службовець ан-Нувайрі (1272-1332) склав одну з найвідоміших енциклопедій мамлюцького періоду «Ніхайат аль-араб фі фунун аль-адаб» («Межа бажання щодо дисциплін адаба»). Ця праця, над якою ан-Нувайрі працював близько 20 років, має обсяг майже 9000 сторінок і складається з 31 тома. До теперішнього часу його перекладено багатьма європейськими мовами.

Після XIV століття разом із сповільненням наукової діяльності в ісламському світі поступово скорочувалося і виробництво енциклопедій. Проте невірно заявляти, що вони повністю зникли і наукова діяльність припинилася. У цей період в ісламському світі, зокрема в Османській імперії, було написано багато творів, що містять енциклопедичну інформацію. Наприклад, це “Субх аль-аша” аль-Калкашанді (пом. 1418), “аль-Мустатраф” Мухаммада аль-Ібшихи (пом. 1446), “Усул аль-мухімма лі-улумі джамма” ас-Суюті (пом. 1505 ), “аль-Канун фі ад-дунйа” Шейха Ахмада аль-Місрі.

До XIX століття в ісламському світі кількість енциклопедичних творів значно скоротилася, але з другої половини цього століття почали з’являтися деякі чудові приклади. Однак більшість цих робіт з’явилися вже під впливом західних енциклопедій. Використання з цього періоду в арабському світі терміну «даірат аль-маариф» («коло знань»), який є буквальним еквівалентом грецького enkyklios payeia «навчання по всьому колу знань», від якого і походить слово «енциклопедія», є однією з перших ознак прагнення йти в ногу із сучасними західними енциклопедіями з погляду методу та змісту. У цьому столітті найзначнішою енциклопедичною роботою в ісламському світі є «Даірат аль-Маариф» Ліванського автора Бутруса аль-Бустані (пом. 1883).